ФИЗИКИ И ЛИРИКИ. Святослав Вакарчук: «Я знаю, що закони фізики працюють. Я вірю в них, як в Бога» | Kiev Fashion People

ФИЗИКИ И ЛИРИКИ. Святослав Вакарчук: «Я знаю, що закони фізики працюють. Я вірю в них, як в Бога»

В нашій країні є людина, яка давно й стійко асоціюється зі словосполученням «фізика й лірика». Він один з найвідоміших людей, який є фізиком за освітою, а його ліричні пісні знає вся країна.

Не запропонувати Святославу Вакарчуку взяти  участь у проекті ми не могли, а він не зміг нам відмовити, тому що, якщо ти закохуєшся у фізику – то це назавжди.

Про те, як Святослав Вакарчук до 12 років «не вмів думати», про суть його дисертації та про улюблених вчених читайте далі.

Як зацікавився наукою та став не став фізиком

Моя історія про те, як я майже не став фізиком.

Для мого захоплення фізикою було декілька причин. Перша – я виріс в сім’ї фізиків. Мій тато – професор теоретичної фізики Львівського університету. Він дуже рано став  вченим високого рівня, рано став за кафедру, адже він захистився у 32 роки, що  за радянськими мірками було дуже рано й великим досягненням на той час. Оскільки тато був для мене авторитетною людиною, як і для багатьох дітей, мене виховували в ідеї, що батько – це щось something special, тому це спрацювало. В нас вдома було багато книжок про фізику: я спочатку, будучи дворічним, їх розмальовував, а потім, навчаючисьу школі, – всі перечитав.

Другою причиною стало те, що в мене від народження дуже гарна пам’ять. Коли я вчився в школі, мені було трохи нудно через те, що дуже легко давалися всі гуманітарні науки. Адже суть їх, особливо в нашому світі, щоб завчити матеріал.

В 10 років бабуся подарувала  географічний атлас і я з легкістю вивчив всі країни світу, їх столиці, знав у кого який прапор. Я знав  величезну кількість історичних  дат, хто в якій країні був князем й за ким, навіть знав, що таке промисловий район Рура чи Манчестера, з яких частин складається Нью-Йорк.

З природничими науками була інша історія: пам’ять у цьому випадку не працювала, і звична для мене на той час система запам’ятовування просто давала збій. Я не міг завчити, тому що тут потрібно було не завчати, а розуміти. Навіть пам’ятаю, як прийшов до тата й сказав: «Тато, навчи мене думати». Тому що я банально не знав як це – думати, аналізувати. Будь яке думання в школі в мене зводилося до схеми «прочитав, запам’ятав і ти все знаєш». А вивчити задачу з фізики на пам’ять – це складно. Поки ти її не зрозумієш й не почнеш логічно мислити – не вийде.

На що тато мені сказав: «Вчи математику й фізику, й ти будеш вміти думати».

Я почав займатися додатково, ходив до спеціального вчителя і справа пішла (сміється). Тож вже в останніх класах я брав участь в олімпіадах з фізики й математики. Я не був вундеркіндом, який все знав і вигравав, та моїм досягненням було, наприклад, друге місце на обласній олімпіаді, що є достатньо високо. Якби ще трошки, то зайняв би перше місце й поїхав би на Всеукраїнську олімпіаду. Але для хлопця, який до 12 років взагалі «не вмів думати», це непоганий результат.

Ці причини в сукупності спрацювали так, що в результаті я захотів йти далі вчитись на фізика. Я пішов на теоретичну фізику Львівського університету, як і свого часу мій тато. По-перше, тому що це була найскладніша частина фізики, а, по-друге, найцікавіша для мене. Я не дуже добре вмію щось робити руками, тому на експерименти не пішов, а став фізиком-теоретиком, бо там треба багато думати, аналізувати, придумувати.

IMG_9333_800x533

Про дисертацію

Фізика й математика – це як два рівних партнери по бізнесу, один без другого вони не можуть. Чим далі розвивалася фізика, тим більше її затягувала мова математики. Сьогодні фактично без математики фізика нічого не зможе зробити. Якщо Архімед ще міг якось спробувати без математики, то Ньютону – це було майже неможливо, а Шредінгеру чи Ейнштейну – неможливо взагалі.

В теоретичній фізиці математика грає дуже важливу роль. Тому моя робота «Суперсиметрія електрона в магнітному полі» є прикладом того, як придумана для однієї області фізики математика допомагає вирішити щось в іншій області фізики.

Слово «суперсиметрія» з’явилося як ідея в теорії поля. Теорія поля – це така теорія, яка об’єднує теорію елементарних частинок та на мікросвіті намагається пояснити все, що відбувається навколо.

Раніше вважали, що вся матерія в світі ділиться на дві частини: речовина й поле.

Речовина – це те, що можна порухати руками, наприклад, стіл. Такі частинки, з яких формується речовина, наприклад електрони чи протони, називаються ферміонами.

Поле – це як світло або електромагнітні хвилі. Порухати його неможливо й руками взяти не можна, але насправді воно є. Частинки, які переносять поле, називають бозонами.

Вважалося, що речовина – це речовина, а поле – це поле й вони підпорядковуються різним  математичним законам.

Суперсиметрія – це була ідея створити з цього всього щось одне. Показати, що існує одна суперчастинка, яка на великих енергіях складається в одне ціле. Це було зроблено для того, щоби було легше й простіше рахувати рівняння.

В результаті, на сьогоднішній день великий адронний колайдер наразі не підтвердив ідеї, що існування суперсиметрії можливе, але математичні методи, які були застосовані в теорії поля, виявилися корисними в іншій області фізики – для розв’язування задач.

Моя область фізики – достатньо стара, сторічна наука, квантова механіка, в якій потрібно було розв’язувати питання – наприклад, рух електрона в магнітному полі. Тому ідея була така: взяти ці методи суперсиметрії й почати розв’язувати задачі. Що я і зробив. Тому вона називається суперсиметрія електрона в магнітному полі.

Суперсиметрія в данному випадку – це не фізична, а математична ідея. Умовно кажучи, коли мова з однієї області фізики перенесена в іншу область й там використана.

Тим, чим я займався, не має ніякого відношення до об’єднання частинок, але математичні методи звідти допомагали мені вирішити рівняння з квантової механіки при русі електронів в магнітних полях.

Про практичне використання дисертації

Мою роботу часто цитують, можна подивитися індекс цитувань.

Не думаю, що це був якийсь прорив в науці, але це точно була конкретна практична задача, яка була вирішена. Тобто я не придумав нового слова, але використав цікаві методі й зробив щось нове.

Моя дисертація, безперечно, має конкретне практичне значення.

Про експериментальну сторону фізики

Своїми руками я тільки в дитинстві клеїв моделі літаків. Це максимум, що я в своєму житті зробив руками. А ну ще колись написав на програмі Паскаль, змоделював сонячну систему з планетами, які рухаються. Але це нескладно.

Про плани в науці

Зараз в мене подальших планів займатися наукою немає по двох причинах. Просто не маю для цього часу, а по-друге, наука – це як спорт, потрібно завжди бути в тонусі. Так, мені достатньо знань, щоби читати спеціалізовану літературу або після невеличкої підготовки прочитати лекції для студентів. Та я не думаю, що в секунду зміг би повернутися в наукову діяльність.

Щоб займатися наукою, ти маєш бути постійно в цьому процесі, аби твій мозок працював як буравчик. Це як зараз в музиці – я весь час в ній  і можу в секунду вийти на той рівень, на якому мене звикли всі бачити. Але ніколи не говори ніколи, я часом читаю якісь книжки для себе аби підтримувати якщо не тонус, то загальні базові речі, бо забувається все: ті інтеграли, які ти знав напам’ять, сьогодні згадуєш з довідником.

IMG_9336_800x533

Про особливість вчених

Вчені – це творчі люди, тому, як і всі інші люди творчих професій, вони досить зацикленні на собі. Найбільше, що їх цікавить, – це задоволення від процесу, яке вони отримують. Науку й прогрес рухає вперед цікавість та економічний запит. Цікавість сама по собі нічого не дасть, якщо немає економічного запиту від промисловості, бізнесу й так далі.

Умовно кажучи, якщо Колумбу не було б цікаво, він не поїхав би відкривати Америку.  Але  якби не Ізабелла й Фердінанд, які дали йому грошей, – то знову ж, він би не поїхав. Якщо б Ньютон не хотів ставити експерименти з силою тяжіння й тілами, які рухаються та його б не цікавила природа – то він не зробив би цих відкриттів. Але якби він не мав всієї прекрасної лабораторії в Триніті-коледжі в Кембриджі, то теж цього б не досягнув.

Основна задача вчених не робити, не створювати прогрес, а отримувати задоволення від того, що вони роблять науку. Так само моя задача не радувати мільйони слухачів, а отримувати задоволення від процесу. А коли паралельно це цікаво ще комусь – це круто.

Як і будь-які інші люди, вчені є абсолютно різними за характером. Деякі з них є чи були дуже тяжкими й складними людьми у спілкуванні.

Відомий радянський вчений Лев Ландау був дуже складною людиною, але створив велику школу учнів, хоча він був арогантний й з ним було непросто.

Нільс Бор був навпаки дуже відкритий, любив з людьми спілкуватися.

Альберту Ейнштейну було цікаво спілкуватися з людьми інших спеціальностей. Він дружив з різними відомими особистостями.

Річард Фейнман, один з творців квантової теорії поля й квантової електродинаміки, був прекрасним вчителем, створив знамениті фейнмановські лекції по фізиці, які до сих пір вважають основоположними.

Про авторитетів серед фізиків

Я дуже люблю свого наукового керівника – професора Володимира Ткачука. Мені неймовірно пощастило з ним. Він видатна, скромна, цікава, розумна людина, яка дуже багато мене навчила. Він дуже молодим створив кар’єру, але розвал Радянського Союзу, можливо, не дав йому проявитись на ще вищому рівні. Проте він й так досить відомий вчений, його статті друкуються  в наукових журналах у всьому світі.

До речі, ми домовилися з Іваном Примаченком, який робить курси Prometheus, що вони запишуть його лекції з квантової механіки та теоретичної механіки, тому що він один з найкращих лекторів, яких я бачив у своєму житті.

Є вчені, яких можна любити чи не любити, але вони просто є видатними. Це люди, які змінили суть всього. По-перше, це Ісаак Ньютон. Він дав нам розуміння всього. Все, що ми сьогодні знаємо про науку – завдяки йому, якби не він, то цього не було б.

Потім сталася друга наукова революція, коли був відкритий й досліджений електромагнітизм. В цьому найбільша заслуга шотландського вченого Джеймса Максвелла. Без Ньютона не було б парового двигуна, а без Максвелла – лампочки.

Потім була відкрита, власне, квантова механіка. Її відкрили група молодих німецьких, англійських й австрійських вчених: Поль Дірак, Ервін Шредінгер, Вернер Гeйзенберг, Макс Борн, Вольфганг Паулі. Вони фактично створили нову сучасну реалію. Це практично втілилося в те, що в нас є атомна енергетика, що в нас є комп’ютери, телефони з екранами, телевізори. Якби не квантова механіка, ми б цього нічого не мали.

Я з великою повагою відношусь до генія Альберта Ейнштейна. Він був цікавою людиною, не всі його теорії до сих пір справджуються, але його ідея, що гравітація – це лише кривина простору мені дуже цікава й глибока. Ми не можемо практично зрозуміти всі його ідеї. Він займався, в основному, спеціальною і загальною теоріями відносності. Це величезні швидкості, відстані, космічні галактики, матерії. Нам ще довго треба до цього йти, до практичної реалізації цього.

Велику роль в популяризації української науки та зміцнення її відіграв Іван Пулюй.

Дуже цікавий життєвий шлях у Георгія (Джорджа) Гамова, який є українцем за походженням, але емігрував в Америку. Він відкрив реліктове випромінювання.

Доречно було згадати роботи мого тата. Тому що вони в 70-80-х роках в квантовій статистиці наробили багато шуму.

Улюблені закони фізики

В мене немає улюблених законів фізики. Просто я знаю, що закони фізики працюють. Я вірю в них, як в Бога.

Закони фізики – це одна з тих речей, які людина ніяк не зможе змінити. Ми вже змінюємо закони генетики, історії, але ми точно ніколи не змінимо закони фізики. Це нам не підвладне. Ми зможемо деякі з них осідлати. Наприклад, паровий двигун, електрика, польоти в космос – ми цим користуємося, але змінити це не зможемо.

Нічого фундаментальнішого, ніж закони фізики, не існує.

IMG_9338_800x533

Про відкриття в науці, що вразили

Я не можу сказати, що глибоко слідкую за всіма відкриттями, але найбільше слідкую за квантовою криптографією та створенням квантового комп’ютера, тому що це може бути проривом

Зрозуміло, що мене цікавить як знаходять частинки в адронному колайдері. Я підписаний на CERN в Твіттері, слідкую за їх дослідженнями.

Також мене цікавить відкриття нових матеріалів: надсильних, наднових й нанотехнології. Думаю, що це буде великий прорив в тій частині фізики, яка є на межі фізики й хімії.

З практичних  речей, як і всіх мене цікавить, коли ми вже почнемо подорожувати в космос. Я не маю на увазі разові польоти на Місяць чи Марс, а польоти як у фантастичних фільмах по всій Сонячній системі, а, можливо, й Галактиці.

Про сумістність віри та науки

На мою думку, вони не просто сумісні, вони тісно пов’язані. Є багато вчених агностиків, але вчених атеїстів дуже мало. Атеїзм вимагає повної відсутності віри взагалі. А агностицизм – це сумніви, тобто людина не вірить в Бога, тому що вона не може його поміряти чи дослідити. Це більш науковий підхід.

Велика кількість вчених були набожними людьми. Наприклад, я, як людина, яка добре знає, як влаштований навколишній світ, не можу собі уявити, що ми мали б опустити існування вищої сили, яка існує над усім, над процесом. Тому що з фізичної точки зору, яка трактує створення світу від теорії великого вибуху, говориться, що не було нічого, навіть часу. Тому не можна говорити про те, що було до того, бо до того не було нічного, тому що не було часу. Й нема змісту говорити ні про час, ні про простір. Я сприймаю таку логіку, вона мені близька. Але чому тоді воно все змінилося й хто це все зробив? Тому на такі питання краще не давати наукової відповіді, бо можна трохи зійти з розуму, а краще створити собі не наукову віру, такий наратив з точки зору віри, що ти віриш в якісь речі.

Наприклад, як описати законом фізики принцип справедливості або принцип правди? Хоча з правдою простіше – її можна описати ентропією. А що є справедливе чи несправедливе? З точки науки це складно. Я вважаю, що справедливість завжди перемагає. Це науковий закон? Ні. Але я в це вірю.

Про Нобелівську премію

Я думаю, що зараз найбільш важливі Нобелівські премії – це премії в області миру. Нам треба зберегти наш крихкий світ, який небезпечно хитається.

Як казав один фізик-футуролог: «Велика проблема усіх цих цивілізацій – це вміння пережити власний винахід урану-239», а мені би хотілося, аби ми як людство жили довго й щасливо. Щоби людство подорослішало й думало як продовжити та підняти на якісно новий рівень своє існування, а не збільшували ймовірність знищення нас як виду.

Знаєте, я припускаю ймовірність, що ми можемо не дожити до цього етапу, піти хибним шляхом, в кінці якого на людство чекатиме глобальний катаклізм. Не природній, а штучно створений, який, якщо не повністю знищить людство, то відкине  його до кам’яного віку, й ми почнемо все з початку.

Та все ж таки, я сподіваюся на краще та вірю, що все буде добре (посміхається).


Текст: Каріна Пилипенко

Фото: Анна Євстігнєєва 

1 Discussion on “ФИЗИКИ И ЛИРИКИ. Святослав Вакарчук: «Я знаю, що закони фізики працюють. Я вірю в них, як в Бога»”

Leave A Comment