Go-A: «Ми прагнули зробити сучасну українську музику, щоб відчувалося коріння народної музики» | Kiev Fashion People

Go-A: «Ми прагнули зробити сучасну українську музику, щоб відчувалося коріння народної музики»

Колись електронні музичні мотиви здавалися звуками майбутнього. На разі до них ще б додалися фольклорні наспіви. Гурт Go-A вже не перший рік практикує симбіоз цих напрямів, додаючи час від часу рокове звучання чи африканську перкусію. Редакція KFP мала можливість почути та насолодитися цим драйвовим музичним коктейлем.

Як з’явився проект Go-A

Тарас: Ми всі достатньо давно займалися музикою, але трохи іншою. Катя була рокершою, потім стала фольклористкою. Я теж працював із різними стилями: спочатку із репом, потім із важкою музикою. В решті-решт, натрапили на електронну музику, вирішили, що цікаво це поєднати з нашою культурною складовою. Ідея була у тому, щоб створити симбіоз електронної музики та українського фольклору, додавши трохи інших інструментів. У нас є рокова гітара, перкусія африканська. Ми прагнули зробити сучасну українську музику, щоб відчувалося коріння народної музики.

Я почав шукати однодумців. І якось на пісню, яку ми писали з Ярославом Джусєм (учасник гурту «Шпилясті кобзарі»), нам необхідно було додати українського народного вокалу. Так ми познайомилися із Катєю.

Катя: На той момент я не займалася музикою і в мене була затяжна творча відпустка. А коли мене запросили до проекту, то я вирішила – чом би й ні. Такі цікаві хлопці, про Індію розповідають.

Про склад гурту

Тарас: Шлях творення гурту був доволі довгим. Люди змінювалися, адже окрім музики, ми були також зацікавлені у тому, щоб усі з відповідальністю ставилися до роботи. У гурті ми усі займаємося і менеджментом, і піаром, і музикою, тож важливим є те, щоб усі вболівали за загальну справу.

На разі нас троє: Катерина Павленко – український автентичний вокал, добірка української автентики, перкусія; я, Тарас Шевченко – електроніка, клавішні, гітара, перкусія; та гітарист Кирило Адамович. Має з’явитися ще один учасник – він буде грати на електронних барабанах.

Про лідера

Катя: А як ви думаєте? (сміється)

Тарас: Я теж так колись думав, але, коли у нас з Катею виникають суперечки з приводу творчих моментів, мелодій або аранжувань, не хочеться, щоб за кимось було останнє слово. Бо хтось один сказав останнє слово, а інший не згодився. Треба, щоб те що ми робимо подобалося усім учасникам. Хоча демократія найчастіше призводить до розвалу гурту.

Катя: Насправді, якщо у гурті однодумці, то демократія – дуже крута штука. Мені здається, тут головне досягти консенсусу.

Тарас: Це поки гроші не з’явилися (сміється).

Про назву

Тарас: Ми так назвалися не через Індійський Штат. Хоча я цей штат дуже люблю, кілька разів там бував. При всьому цьому наша назва – це інформаційний посил. Go (англ.) – йти та A – латинська альфа, що означає початок, домівку, коріння. Рух до початків.

Про орієнтири

Катя: Звичайно є багато гуртів, які нам подобаються, але конкретного орієнтиру немає. Коли ти серйозно займаєшся музикою, то дуже багато слухаєш, орієнтуєшся у новинках.

Тарас: Коли ми тільки починали грати, то нас питали ті, хто ще не чув, а на що ми схожі. Я не міг підібрати варіант для прикладу. Будь-який менеджер гурту вам скаже, що якщо гурт каже, що ні на що не схожий, то це маячня. Що ми взяли від іноземних гуртів? Мені особисто дуже подобається, коли електронні гурти на сцені виглядають, як рокери. Австралійський гурт Pеndulum. Вони роблять класичну електронну музику, на запису це фактично drum’n’base, але наживо вони виглядають, як рокери та звучать, як рокери.222_800x530

Про проекти ONUKA, Катя Chilly та інші, які поєднують електронну музику та фолк

Катя: Ми схожі мабуть тим, що використовуємо етнічну складову. Чим ми відрізняємося від цих проектів – під нас танцюють. Катя Chilly – це музика, яку цікаво послухати, помріяти під неї, а от ми прагнемо, щоб народ на наших концертах відривався. У нас дуже мало повільних пісень.

Тарас: Катя Chilly взагалі стояла у витоків такої музики, ще з початку 90-х. ONUKA мені особисто дуже подобається, з точки зору продакшену. Женя Філатов, який пише музику, він дуже крутий саунд-продюсер. Це дуже якісний комерційний продукт.

Ми багато уваги приділяємо студійним записам, але розуміємо, що найкраще звучимо саме на концертах. При чому не в клубах, а на фестивалях та опен-ейрах.

Катя: Цікаво, що на запису ми звучимо надто по-електронному, то коли відправляємо записи на рок-фестивалі, то нам кажуть, що це не формат. Така ж ситуація із електронними фестивалями – для них ми надто рокові. Коли відправляємо на радіо, то нам також кажуть, що ми заважкі для них.

Тарас: У цьому є прикольна фішка: коли нас запрошують на фестивалі, де багато рок-гуртів, то ми просто робимо гітару гучніше.

Про літо та фестивалі

Катя: Це літо вийшло в нас фестивальним. Коли ми виступаємо на одному фестивалі, то далі йде ланцюгова реакція. Ми виступили, нас помітили і далі починають активно запрошувати. На серпень спочатку у нас намічався один концерт, згодом їх стало набагато більше.

Тарас: Ми дуже задоволені тим, що нас нарешті запросили на фестиваль Jazz Koktebel. У минулих роках ми ще були або занадто рокові, або занадто електронні. Також нещодавно виступали на фестивалі SosnaFest (Соснівка, Львівська обл.). VedaLife у Києві. Ми дуже любимо цей фестиваль, дружимо з організаторами. Там дуже прикольна публіка, грали у них вже втретє. Виступали у Белгороді-Дністровському на фестивалі середньовічної культури «Форпост», і майже одразу їхали у Полтавську область у місто Гадяч на фестиваль «Козацька Столиця». Були на відкритті Арт-Пікніку Слави Фролової у Харкові.

Цього літа ми хотіли зосередитися на написанні нового матеріалу. На разі ми працюємо над EР, який хочемо представити вже цієї осені, тож ми не планували кудись пропонувати себе. І, в принципі, коли почали збирати до купи усі запрошення, то були приємно здивовані.

Про пригоди на концертах

Катя: Весела ситуація у нас сталася на концерті у Черкасах. Ми дуже чекали цього концерту, дуже готувалися. Черкаси – це той регіон, який нас найбільше слухає. До того ж цього разу ми були хедлайнерами другого дня на фестивалі «Холодний яр». Тож у Черкасах було багато людей, які саме прийшли на нас. Але мені прямо посеред цього виступу стало погано, мене зі сцени забирала швидка.

Тарас: Але все одно Катя по бойовому відпрацювала, що правда пів концерту. Допомогло те, що у Черкаській області нас дуже люблять. І пісню «Небо в долонях» ми відіграли інструменталом, а люди співали.999_800x530

Про новий альбом

Тарас: Новий матеріал, як і минулий, буде про наше життя.

Катя: Минула наша робота була про небо, про Сонце, про Всесвіт і Космос.

Про кліпи

Катя: На разі у нас є лайв-відео на пісню «Веснянка». Кліпи, вони коштують грошей, не хотілося б їх безглуздо викидати. На разі ми шукаємо хорошого режисера. У нас є свої ідеї.

У нашому випадку це має бути історія, а не просто набір картинок для відеоряду.

Улюблені книга, фільм, пісня

Катя: Пісні американської співачки Meg Myers. Вона така рокерша, у неї цікаві тексти і музика. Це той випадок, коли людина на сцені не грає якусь роль, а просто є собою.

Книга, яка мене вразила з останніх, що я прочитала – це «Століття Якова» Лиса. Це мені, доречі, подарував один із черкаських фанатів. Потім я подивилася фільм і подумала, що краще б я його не дивилася.

Я назву фільм, який передивляюсь постійно «Electric children». Це незалежне американське кіно. Одну з ролей грає Роні Калкін. Я фільм дуже рекомендую, тільки із субтитрами. Зачіпається тема релігії, бунтарської молодості.

Тарас: У мене є улюблена книга, яку я вже перечитував рази чотири, зараз перечитую п’ятий. Вона називається «Алмазний Гранувальник» з темою ведення бізнесу з точки зору буддизму. Вона відноситься не тільки до бізнесу, але й до всього життя.

Моїм улюбленим гуртом всіх часів і всіх народів є гурт Pink Floyd, а пісня Wish you were here.

Мені завжди дуже подобався фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі». І історія дуже сильна, і пан Ніколсон зіграв прекрасно. А з останніх фільмів мені дуже сподобався «Людина-швейцарський ніж». Це такий інтелектуальний треш, бо іноді треба чимось прочистити мізки.


Текст і фото: Дар’я Сухоставець

Leave A Comment