Спецпроект «Хранители памяти». Андрій Клименко: «Музей повинен заробляти гроші» | Kiev Fashion People

Спецпроект «Хранители памяти». Андрій Клименко: «Музей повинен заробляти гроші»

Андрій Клименко – наймолодший учасник спецпроекту Кiev Fashion People та Українського комітету ICOM «Хранители памяти». На сьогодні він лише 22-річний методист 1 категорії у Музей-квартирі Павла Тичини, але його нутро рок-музиканта прагне революції.

Революції не тільки на музичній сцені разом з його гуртом «Теорія Простору» та у серцях їхніх прихильниць, але й в музейній справі. Він не боїться бути відкритим, чесним та прямолінійним, ставити важливі питання про доцільність музеїв; вважає, що музеї повинні заробляти гроші та утримувати себе, забувши про фінансування з боку держави; йому подобається реалістична особистість Павла Тичини, якого більшість вважає людиною, яка «прогнулася» під радянську владу. А ще в Андрія не забракло духу влаштовувати вечірки, ігри в «Мафію» та танці у музеї.

Ми дуже сподіваємося, що революційне зерно проросте у щось більше, адже такі особистості, як Андрій Клименко, потрібні не лише музеям, вони потрібні нашій країні.

Про себе

Я соліст гурту «Теорія простору». Одного разу нас запросили виступити у літературно меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини на честь 125 річниці з дня народження поета. Я за 15 хвилин зробив афішу до нашого виступу і надіслав у музей. Працівникам сподобалась моя робота і я пожартував: «Так візьміть мене на пів ставки графічним дизайнером. Буду вам афіші робити». Мій жарт сприйняли серйозно, та запропонували роботу.

До цього я працював на репетиційній базі адміністратором, готував дітей до ЗНО.

Обов’язки у музеї

Я організовую заходи, подаю ідеї, роблю афіші та пишу прес-релізи. Найбільше мені подобається моя роль креативщика: якомога доцільніше та творчо використовувати вільний музейний простір та можливості. Я намагаюся зруйнувати стереотипи, пов’язані із музейними заходами.

Найбільш вдалий захід

За 4 місяці я не так багато встиг зробити… Мабуть, вечірка «Хлам», яку я організовував у всесвітню Ніч в музеї. «Хлам» – це організація початку ХХ століття, у яку входили письменники, поети, художники, різні митці, музиканти. Так би мовити, неофіційна організація, де зустрічалася тодішня богема та читала поезію, грала на музичних інструментах, розважалася у неформальній обстановці. Ми вирішили реінкарнувати на Ночі в музеї щось подібне.

Кожному гостю замість квитка передавали «лист від Павла Тичини» із вказівкою якого персонажа мав грати відвідувач і якому дрес-коду відповідати. Так до нас завітали Коко Шанель, Хемінгуей, Чарлі Чаплін, Довженко і ще більше 50 поважних персон початку ХХ ст.

Звісно, що у радянські часи закордонні діячі мистецтва не могли брати участь у подібних заходах, але було б цікаво, якби іноземці поспілкувалися з тогочасними українськими митцями, тому ми включили у перелік і закордонних діячів того періоду. Крім цього була концертна програма та різноманітні розваги. Людям подобається такий формат: грати видатних персонажів, побути кимось іншим, відчути іншу епоху.

04_800x530

Найбільша проблема в роботі 

Усі проблеми музейної справи в Україні настільки глобальні, що важко виділити щось одне найбільш конкретне. Музеї повинні переставати бути музеями у тому розумінні, у якому вони є у нашій країні. Держава утримує музей, пишається тим, що цей музей просто може існувати. І виходить замкнене коло. Співробітники працюють за мізерні зарплати, часто навіть не відпрацьовуючи її, бо ж платять за час проведений на роботі, а не за роботу. Музей має бути осередком популяризації свого предмету та об’єкту. Він повинен працювати сам на себе, тобто заробляти гроші, або хоча б прагнути до цього. Але музеям потрібна для цього свобода, а не інструкції міністерства культури.

Музей повинен бути потрібен людям. Якщо якийсь музей суспільству не потрібен, то який в ньому сенс? Він повинен виправдовувати своє існування. Недостатньо просто взяти того самого Тичину, помістити його у підручник із літератури і сказати, що він потрібен. Необхідно створити його образ. Вибачте, але можливо навіть ідеалізований. Визначні історичні персоналії зазвичай міфологізовані, бо такими вони потрібні суспільству. І це правильно, бо потрібно популяризувати людей, що зробили щось визначне для держави.

Музеї важливі для ідентичності країни. Я сумніваюся, що Тичина є важливим для Великобританії, але в Україні його постать показує, що наша культура чогось варта. Відповідно варта чогось і наша держава. Це питання відноситься і до того: звідки береться патріотизм та що ми маємо захищати.

01_800x531

Улюблений експонат чи експозиція

Мені найбільше симпатизує рояль Павла Григоровича у нашому музеї. Мабуть, тому що я музикант. Для мене музичний інструмент – це завжди щось живе. Це єдиний експонат, доторкнувшись до якого можна почути голос у відповідь.

07_800x530

Потреби музеїв

Мотивації, свободи та довіри. Свободи від конкретних інструкцій, від стереотипів. Зокрема, від стереотипного мислення співробітників та міністерства культури. Потрібно довіряти людям. У нас всі інструкції побудовані на тому, що хтось щось може вкрасти, хтось когось обдурить. У подібних рамках не можна створити чогось нового. Рамки – це є консервація старого розуміння та звичаїв музейної діяльності. Тож доводиться або слідувати інструкціям, або шукати у них прогалини та створювати нові проекти.

Як зберігати минуле, але залишатися сучасною людиною

Теперішнє – це наслідок минулого. Минуле дає розуміння того, хто ми, де ми і чому саме так. Держава без історії, як людина з амнезією – не може самостійно існувати і бути самодостатньою. Тому минулий досвід, це і є частина сучасного. Як і сучасне миттєво стає минулим.

02_800x531

Про постать Тичини

Мені симпатизує Тичина, бо його історія найкраще відображає, що означає для генія вижити в тоталітарному суспільстві, а не померти. На відміну від героїв, які загинули за ідею, Тичина виглядає найбільш реальною людиною. Бо він вирішив зберегти своє життя, і я переконаний, що так вчинили б майже всі. Треба розуміти, що митець не зобов’язаний бути мучеником. Поезія – це не поле бою, це більше любов і чутливість. Вона не терпить, коли по ній ходять армійськими чоботами. Його життя за СРСР, це історія трагедії його геніального таланту. Це історія людини яка втрачає все, що любить, для того щоб просто жити далі. Якщо порівняти його перші вірші та пізніші роботи, то яскраво видно, що змогла викреслити з нього радянська влада. Він намагався знаходити себе у перекладах, вивчав мови, віддавався музиці, але по суті він втратив себе. Він не зрадник, просто людина вчиняє як людина, за інстинктом самозбереження. Але саме завдяки тим людям, що лишилися живі, сформувалася та мова, якою ми зараз користуємося. Для мене Тичина справжній: лишився жити, намагався щось робити, на його долі найкраще проявляються злочини радянської влади проти людяності і мистецтва.

08_800x530

Плани на майбутнє

Майбутнє музеїв не бути «музеями». Це повинен бути комерційний проект, який повинен відігравати значно більшу роль. Наш музей повинен займатися тим, щоб суспільство якомога більше дізналося про особистість Тичини: чому він класний, що він зробив для сучасної України. І коли люди будуть розуміти все це, то вони будуть приходити.

Мені здається, що сучасні музеї роблять недостатньо для відвідувань та популяризації, у першу чергу, бо співробітникам бракує мотивації, у тому числі фінансової.

«Які плани в музея?» – «Головне, щоб в музеїв були хоч якісь плани».

У нас є плани організовувати на вільному просторі якісь вечори, наприклад нещодавно у нас була вечірка у стилі 1930-х років: ми показували «Хрещеного батька», грали у «Мафію», танцювали. Підкреслюю, що це відбувалося у вільному просторі, не у меморіальній квартирі. Тобто ми намагаємося використати усі можливості виділеного нам приміщення. А меморіальна квартира-музей Тичини фігуруватиме тільки як: «А там на горі у нас меморіальна квартира, приходьте на екскурсію».

05_800x1046

Музей-квартира Павла Тичини

Сайт

Facebook 

Адреса: вул. Терещенківська, 5, кв. 1,3.

Час роботи: пн-пт з 9:00 до 17:00, сб-нд з 10 до 17:30

Телефон: (044) 234 43 27

Спецпроект «Хранители памяти» створений спільно з Українським ICOM

http://www.icom.in.ua/

13936908_942051292573794_1266039565_n


Текст: Каріна Пилипенко

               Дар’я Сухоставець

Фото: Дар’я Сухоставець

            Аліса Семенова

1 Discussion on “Спецпроект «Хранители памяти». Андрій Клименко: «Музей повинен заробляти гроші»”

Leave A Comment