Спецпроект «Хранители памяти». Олена Черненко: «Музей – це місце зустрічі й культурного обміну, яке має бути доступним і цікавим для всіх без винятку, і для людей з інвалідністю, і для людей з різною статевою орієнтацією» | Kiev Fashion People

Спецпроект «Хранители памяти». Олена Черненко: «Музей – це місце зустрічі й культурного обміну, яке має бути доступним і цікавим для всіх без винятку, і для людей з інвалідністю, і для людей з різною статевою орієнтацією»

Спецпроект Кiev Fashion People та Українського комітету ICOM «Хранители памяти» продовжується. Сьогодні ми хочемо познайомити всіх з особливою дівчиною, яка дійсно є фанатом музеїв – Оленою Черненко.

Свій музейний шлях вона розпочала в Літературно-меморіальному будинку Тараса Шевченка, а зараз продовжує в Музеї грошей. Вона досі не визначилася з музеєм, у якому хоче працювати на пенсії, але сто відсотків це буде музей. Олена з таким натхненням та захопленням розповідає про свою роботу, що з’являється бажання і собі попрацювати у музеї. Адже, з її слів, в музейній роботі всі знайдуть щось особливе, щось для себе, щось для душі. Про соціальні проекти в музейній справі, ідею інклюзивної культури, про дидактичність національної валюти та плани на майбутнє читайте в матеріалі.

Про себе та музейну роботу

Я закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології. За фахом я український філолог, спеціалізація: фольклористика. Після 5 курсу я планувала вступати до аспірантури й шукала роботу на літо. Так я потрапила на роботу в Літературно-меморіальний будинок Тараса Шевченка (провулок Шевченка, 8А). Взагалі планувала пропрацювати в музеї три місяці. Не дивлячись на те, що вступила до аспірантури й займалася науковою діяльністю, з музею піти вже не змогла – так мені сподобалося, що я залишилася на шість років. Проводила екскурсії, досліджувала постать Шевченка у фольклорі та унікальні й раритетні книги в музеї.

Потім мене підвищили й перевили у Музей Шевченка (бульвар Шевченка, 12), де я отримала посаду «вчений секретар». Там запровадила три музейних програми: студія соціалізації «Дитина з майбутнім» для дітей з аутизмом, «Музей без бар’єрів» для людей з інвалідністю та «Діти України» з дітьми-переселенцями. Тепер близько року я працюю в Музеї грошей. Маю великий досвід роботи в музейній сфері (більше 10 років).

14285202_662300133946822_1352108295_o_800x534майстерня Тараса Шевченка в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т.Г.Шевченка

Якщо ти маєш певний досвід, накоплений запас менеджерських прийомів, а головне любиш і знаєш музеї, ти зможеш знайти щось своє в будь-якому музеї.

Мені вдалося за перші чотири місяці роботи в Музеї грошей дати річну кількість відвідувачів (треба враховувати, що музей невеликий), запустити масштабну волонтерську програму, де вже перші 8 волонтерів отримали сертифікати про проходження стажування в Музеї грошей. Та найцікавішим і новим особисто для мене було те, що тут я вперше спробувала себе в роботі з дітьми. Оскільки музей вважався не адаптованим для дітей початкової школи та дошкільного віку, то маленьких відвідувачів до мене тут не приймали. Та й матеріал для дітей «про історію грошового обігу на теренах України» був нецікавим й не адаптованим для їхнього віку. Тому мені особисто довелося формувати і проводити інтерактивні програми, – серед дітей у групах були навіть п’ятирічні. Виявляється, що гроші можуть нести виховну функцію, якщо вміло подати їхню історію й розвиток, а особливо якщо говорити про національну валюту. Якщо вивчати разом з дітьми наші яскраві й красиві банкноти, то діти дізнаються про видатних діячів історії, про традиції, і про  шлях України до незалежності.

Результати нашої роботи можна побачити на створеній сторінці музею в Facebook, відеоролику до Дня захисту дітей, у буклеті, а також це близько 20 вже проведених у музеї лекцій з фінансової грамотності для різних вікових категорій. На сайті Національного банку можна зареєструватися на відвідини музею, заповнивши електронну анкету. Лекції, як і відвідування Музею грошей, є безкоштовними.

Із часом Музей грошей має перетворитися у освітньо-інформаційний центр Національного банку України. Наше завдання створити на базі музею просвітницький майданчик. Наш колектив, так би мовити, має зрушити з місця й вдихнути життя в музей, осучаснити й оновити експозицію.

5_800x531

Музей без бар’єрів: від теорії до практики

У моїй музейній практиці є і соціальні проекти. Як президент ГО «Координаційно-ресурсний центр «Інклюзивна культура»» (інклюзивна культура – підтримка політики різноманіття та інклюзивності культурних, мистецьких та суспільних програм)я сповідую та реалізую ідею доступності музеїв на всіх рівнях. Музей – це місце зустрічі і культурного обміну, яке має бути доступним і цікавим для всіх без винятку,  і для людей з інвалідністю, і для людей з різною статевою орієнтацією та різного вікуНа сьогодні в сфері культури і мистецтва найбільш актуальним є розробка програм для дітей і людей з інвалідністю, оскільки зрушення в напрямку інклюзії відбуваються у суспільстві, зокрема в освіті. Адже необхідно, щоби заклади культури також ставали  доступними й зручними. Я завжди наводжу приклад ситуації, коли клас із інклюзивною формою навчання, де вчиться особлива дитина, приводять до музею. А в музеї немає пандуса. Виходить, що всі підуть на екскурсію, а ця дитина ні? Або екскурсовод не звик до дітей з особливостями та починає хвилюватися й говорить, що не знає, як правильно подавати для них матеріал. І що робити у таких випадках?

Програма «Музей без бар’єрів» була започаткована мною у Музеї Шевченка, який після реконструкції став доступним для людей на візках (ліфти, пандуси). Додатково, разом із партнерами, ми зробили тактильну доріжку для незрячих людей.

Ми почали приймати людей з різними видами інвалідності, не чекаючи, коли у нас з’явиться усе спеціалізоване обладнання. Просто адаптували екскурсії. Для незрячих відвідувачей методисти музею підібрали тактильні експонати: наприклад, коли розповідали про Шевченка-художника, давали торкнутися й відчути на запах масляні фарби, доторкнутися до старовинних рушників, книг, а коли розповідали про казахський період у творчості поета – відвідувачі слухали шум моря і занурювали руки у спеціально підготовлений пісок, який мав допомогти уявити казахські степи.

За півтора року діючої програми «Музей без бар’єрів» було охоплено близько 1000 людей з інвалідністю.

Завдяки цій програмі музей показав, що він здатний змінюватися, що це не «мертва» установа, а живий і сучасний організм, який може давати приклад соціальної дії, чогось нового і прогресивного у соціальній та культурній роботі.

Я планую розширювати цей проект, щоб відкривати нові музеї для особливих людей. Вже зовсім скоро ви дізнаєтесь, про ще один інклюзивний музей!

1_800x531

Діти та музей

В рамках програми «Діти України» до Музею Шевченка на екскурсії нам привозили дітей-переселенців зі Сходу, іззони АТО. Я пам’ятаю влітку 2014 року керівники Волонтерського об’єднання «Крила» Ярослава Токар та Уляна Пчолкіна привезли до нас перших діток із зони АТО, із гарячих точок. Деякі з них були перелякані і навіть невзуті. Якими їх змогли вивезти, такими вони до нас приїхали.

В Музеї Шевченка продовжує успішно діяти Студія соціалізації для дітей з аутизмом від Фонду «Дитина з майбутнім», і збільшується кількість охочих потрапити в цю студію. Студія – це винайдений нами разом з Фондом «Дитина з майбутнім» новий спосіб соціалізації та адаптації дітей з аутизмом. Коли і простір музею, і спілкування, і майстер-класи, і екскурсії, які регулярно відбуваються, розвивають і соціалізують особливих дітей.

Робота з дітьми-аутистами – це новий рівень в музейній сфері. Через спілкування і перебування в музеї, в мистецькому просторі, а не в медичних та освітніх закладах, аутисти отримують нові соціальні навички. Велику роль відіграє сама атмосфера мистецтва, краси і творчості. Освоюючи музейний простір, діти долають свої соціальні бар’єри й знаходять точки дотику із зовнішнім світом.

Про музейну сферу взагалі

Взагалі, я вважаю, що музейна сфера  унікальна. Кожен охочий тут працювати може знайти своє, під свій тип характеру, емоційний. Якщо вам ближчадо душі наукова діяльність – то є унікальні можливості досліджувати експонати і писати статті. Якщо ж ви любите спілкуватися – то знайдете себе в екскурсійній роботі, організації та проведенні різноманітних заходів та мастер-класів. Якщо ж ви творчі, вам подобається виступати на сцені або співати – музейна робота теж для вас (існують театральні постановки та театралізовані екскурсії). Якщо у людей проблема із самовизначенням, їх не влаштовує їхня робота – вони можуть спробувати себе у музеї, тому що музей дає змогу спробувати себе у всьому.

В мене такий характер, що я люблю все: досліджувати, спілкуватися, навіть керувати під настрій. Для мене музей – це особливий досвід.

4_800x1206

Складнощі в роботі

Долання стереотипів – це найбільша складність у роботі. Всі вважають, що музей – це нецікаво, але ми повинні подолати цей стереотип й дати людям позитив.

У музеїв необмежені можливості, але головне, щоб музейники самі себе не обмежували. Чим відкритіший музей – тим в нього більше шансів на успіх.

Призначення музеїв

По-перше, музеї потрібні для того, щоб зберігати пам’ять. По-друге, для просвітництва. Третє – розваги. Адже інтелектуальні розваги приносять найбільшу насолоду: коли людина розважилася й щось винесла корисне для себе. Людина виходить з музею з новими знаннями і враженнями.

Кому потрібні музеї

Музеї потрібні всім: від малих до великих. Просто музеї потрібно осучаснювати та робити акцент на родинне дозвілля, щоб батьки приходили з дітьми, з дідусями і бабусями. Якщо родині музей цікавий – то це в рази збільшує аудиторію.

Улюблене місце

Перше місце роботи має велике значення, воно закладає підвалини. Музейника робить той музей, в якому він опинився вперше, де він розпочав свій шлях. Для мене особливим є Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, люблю його садочок. Там дуже гарно, ростуть троянди, шовковиця Шевченка, справжня оаза в центрі міста. Ще мені дуже подобається кімната Тараса Шевченка з його особистими речами (чорнильниця, кавник). Ці місця особливі для мене, напевно, тому що мої перші роки роботи минули саме там.

14329339_662300087280160_353823184_o_800x534кімната Тараса Шевченка в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т.Г.Шевченка

Улюблений музей

Улюблених музеїв багато. Оскільки я зараз займаюся нумізматикою, то захоплююся Монетним кабінетом Дрездена з його ідеальною подачею нумізматичної колекції, спеціальним і водночас вишуканими вітринами, класичною експозицією і професійною підсвіткою.

А найулюбленіший, для душі – Музей західного і східного мистецтва ім. Варвари і Богдана Ханенків. Я люблю його за розкішну колекцію і за атмосферу, яка дещо нагадує мені Дрезденську галерею і Музей Ватикану, який я нещодавно відвідала.

Хранитель минулого, але сучасна людина

Для мене головне створювати щось нове й не перебувати в рутині, створювати новий позитивний продукт. І головне: щоб було цікаво. В музеї мені цікаво.

Музеї грошей

Сайт

Facebook 

Адреса: вул. Інститутська, 9, під’їзд № 5

Телефон: (044) 253-01-75, (044) 521-88-52

Спецпроект «Хранители памяти» створений спільно з Українським ICOM

http://www.icom.in.ua/

13936908_942051292573794_1266039565_n


Текст: Каріна Пилипенко

Фото: Аліса Семенова

Leave A Comment